Pa prostu / Па-просту

  • Płacz zwanoŭ

    21. Samaabarona i śmierć Żyda Berszki (1)

    Vielkija Aziarania, szto ŭ hminie Krynki, za Niemcami vielmi ciarpieli ad partyzantaŭ, usiakaj maści bandytaŭ i zładziejaŭ. Dajszło da taho, sztu ludzi zarhanizawali tut samaabaronu...ЧЫТАЦЬ ДАЛЕЙ / CZYTAJ DALEJ

Po pudlaśki / По-пудляські

  • Kinoman

    7. Moja klasa

    Časom lepi vtečy z lekciji v školi i poveselitisie z kolegami, bo teper, koli ja ohladajusie nazad, moju vsmiêsku vyklikajut ne škôlny ociênki, a vspominki. P. J. Abdul Kalam) U 1970-ch liêtach u Liceji nr 9 u Hajnuvci byli štyry rumnobiêžny klasy po pryblizno 30…ЧЫТАЦЬ ДАЛЕЙ / CZYTAJ DALEJ

RSS і Facebook

Koladovanie

Peršy raz ja pujšov koladovati v 1963 abo 1964 roci, jak šče ne chodiv do škoły. My žyli na koloniji, kilometer za siołom, i tohdy v mene ne było v seliê koleguv, z jakimi ja môh by koladovati na Ruzdvo. Tato, kotory miêv dryg do majsterki, zrobiv mniê neveličku gvjazdu, užyvajučy jak materyjał staroje połomane rešeto, razom z mamoju ozdobiv jijiê kolorovoju bibułoju i pryklejiv speredu miêseć z pergaminu, pošmarovany olijom, kob bliščav. Mama naučyła mene koladnoji piêsni, Rozdžestvo Chrystove, anhieł proletiêv, i ja pujšov do našoji vjoski, Lachôv, pokoladovati. Spivati ja ne vmiêv, ani tohdy, ani puzniêj, ale słova piêsni pometav dobre. Lude v seliê pudsmichalisie z mojoho koladovania, ale davali mniê de zołotôvku, a de i dva złoty. Odin tôlko diaďko ničoho ne dav i prohnav mene z-pud svojiê chaty. Zapometałosie na ciêłe žycie.

Koli ja vže vchodiv do pudstavôvki v susiêdniuj vjosci, Horodčyni, my z kolegami štoroku organizovali koladovanie: ozdoblali i ładili gvjazdu, trenovalisie v spivani dvoch-troch koladnych piseń i na peršy deń Ruzdva obchodili ciêłu vjosku i jeji koloniji z gvjazdoju. Potum dililisie hrošyma, kotory zakoladovali. Zvyčaj koladovania byv žyvy ciêły čas, jak ja včyvsie v licejovi v Hajnuvci v seredini 1970-ch, i naveť šče na počatku 1980-ch, koli ja byv studentom u Varšavi. Na Ruzdvo ja vse pryjizdžav dochaty i chodiv koladovati z kolegami, kotory abo ostalisie v Lachach, abo, jak ja, žyli pokamiś odnoju nohoju v miêsti, a druhoju v seliê.

Diś, divlačysie z perspektyvy bôlš čym puv stoliêtija na svoje ditinstvo, ja prychodžu do vysnovy, što same takije zvyčaji i rytuały vjoskovoho žycia, jak koladovanie v ruzdvjany čas, byli fundamentom, na jakôm potum, u seredniuj školi i v universyteti, možna było budovati svoju biłoruśku sviêdomosť. U ditinstvi nacijonalna sviêdomosť naohuł čołoviêkovi ne potrêbna. Koli mniê było 10 čy 15 liêt, ja, pravdu kažučy, ne toje što ne viêdav, jakoji ja nacijonalnosti, ale i nikoli ne zadumuvavsie nad takim pytaniom, choč u školi v Horodčyni nas učyli biłoruśkoji movy. Učyli – značyt, tak učetylam było treba. Našto toje učênie było potrêbne nam učenikam – ja ne viêdav. A ot koladovanie – vono podobałosie i było potrêbne. Bo koladovali vsiê kruhom, u vsiêch siołach, de ja pobyvav, i vsiê lude jakoś bez słôv ponimali, što tak i treba, nam i jim. Relihijny kontekst v koladovani, zrozumiêło, byv, ale vôn miev druhoradne značenie. Važne było, što my – ne polaki, što v nas – svojiê koladny pisniê i svoja koladna tradycija.

Teper sered našoji relihijno-nacijonalnoji menšosti na Pudlašy koladovanie bez małoho propało. Tam, de vono było naturalnym rytuałom žytia – na seliê – uže ne ostałosie mołodych, jakije mohli b pudderžati siêtu tradyciju, a starym i ne chočetsie, i siły nema, i nema do koho choditi. A v miêsti, sered blokoviskuv, koladovanie tak napravdu ne pryžyłosie, ani pravosłavne, ani katolićkie. Kob odčuti choč trochi smak pravdivoho koladovania, treba jiêchati na vjosku, do diêda z baboju, koli vony šče žyvut… Nu i, konečno, treba miêti pravdivu gvjazdu z bliskuščym miêseciom, z kotoroju možna zajti do chaty i skazati: My pryjšli Chrysta słaviti, nam i vam vesiołym byti! Možna spivati čy niê?

Jan Maksimjuk

2 thoughts on “Koladovanie

  1. My pytalisia “Čy možna sławity Chrysta?”, a na kuneć kazali “Za wašy dary, kob na druhi hod pryždali!”

Пакінуць адказ

Ваш адрас электроннай пошты не будзе апублікаваны.

Календарыюм

Гадоў таму

  • у лютым

    185 – 12 (24).02.1839 г. быў скліканы сабор вуніяцкай царквы, які прыняў рашэньне пра яе далучэньне да праваслаўнай царквы. Каля 1,5 мільёна вернікаў (на беларускіх землях) было далучана да праваслаўя, частка з вуніятаў стала рыма-католікамі. Вунія на землях Каралеўства Польскага …ЧЫТАЦЬ ДАЛЕЙ / CZYTAJ DALEJ

Календарыюм / Kalendarium

Сёньня

  • (145) – 25.02.1879 г. у Менску нар. Гасан Канапацкі (пам. 11.05.1953 г. у Быдгашчы, Польшча), дзеяч беларускага нацыянальнага руху, палкоўнік, камандзір беларускіх атрадаў у польскім войску у 1919-1920 гг., старшыня бацькоўскага камітэту Віленскай Беларускай Гімназіі ў час Другой сусьветнай вайны. Пасьля вайны жыў у Польшчы.
  • (67) – 25.02.1957 г. у Бялынавічах Касьцюковіцкага р-на на Магілёўшчыне нар. Алесь Пісьмянкоў, сучасны беларускі паэт.
  • (65) – 25.02.1959 г. пам. у Каўнасе Клаўдзі Дуж-Душэўскі – беларускі нацыянальны дзеяч (нар. 27.03.1891 г. у Глыбокім), стварыў эскіз бел-чырвона-белага сьцяга. Актыўны дзеяч беларускага руху ў Летуве, між іншым выдаваў „Беларускі Асяродак”. У 1952 г. савецкай уладай быў асуджаны на 25 гадоў зьняволеньня.
  • (65) – 25.02.1959 г. у Каўнасе пам. Клаўдзі Дуж-Душэўскі – беларускі нацыянальны дзеяч (нар. 27.03.1891 г. у Глыбокім), стварыў эскіз бел-чырвона-белага сьцяга. Актыўны дзеяч беларускага руху ў Летуве, між іншым выдаваў „Беларускі Асяродак”. У 1952 г. савецкай уладай быў асуджаны на 25 гадоў зьняволеньня.

Новы нумар / Novy numer

Папярэднія нумары

Copyright © 2024 Czasopis