Pa prostu / Па-просту

  • Płacz zwanoŭ

    10. Abława na kamunistaŭ (3)

    Abławu ŭ Harkawiczach Niemcy zarhanizawali ŭ nacze. Akrużyli wiosku i ludziej zahnali ŭ szkołu. Śpiarsza zrabili pieratrus-rewizju ŭ 27-mi chatach. Chadzili z sołtysam, jaki wioŭ ich na padworki i kazaŭ, chto tam żywie...ЧЫТАЦЬ ДАЛЕЙ / CZYTAJ DALEJ

Po pudlaśki / По-пудляські

  • OMELAN

    Sud’ba czołowi͡͡ecza slipaja. Dyt’iatko jak rodytsia, to uże w den’ roduw w niebianskuj tietradi sud’bu jomu zapysujut. Tropinku żytia aż do smerti. I dorożka taja nawet’ jak pokruczona, powychrowana, to niezminna...ЧЫТАЦЬ ДАЛЕЙ / CZYTAJ DALEJ

RSS і Facebook

Vspominki

Trava zabytia

5. Klenićka storona

U Klenikach ja byvaju teper nečasto. A koli i byvaju, to naohuł ne v samôm seliê, a na mohiłkach, kotory znachodiatsie kilometer od joho, pry dorozi z Klenik do Horodčyna.

U Klenikach, de vrodiłasie moja mama, koliś, u tôm časi, pro jaki ja ode pišu, žyli maminy sestry Mania i Viêrka i braty Petro i Paška, žyła mamina mati i moja baba Ola, žyli tože inšy našy svojaki, imena bôlšosti z kotorych ja vže zabyvsie. I žyli šče svojaki na „klenićkich kolonijach”, u Hliêciovi, Pudpnískach (Obeziánovi), Búryćkum i Slívovi. Žyli lude, kotory čas od času hostiovali v nas u Lachach, a my v jich. U mojôm ditinstvi Kleniki zvezuvalisie dla mene perevažno z prazničnoju storonoju žytia – z Ušéstiom (40-vy deń po Velikodniovi), Spásom (19 serpnia) i Pjátionkoju (27 korostenia, u pameť Sviatoji Paraskievy Serbśkoji) – z velikimi parafijalnymi praznikami, koli my posli cerkovnoji słužby zaprošuvali kohoś zo svojakôv v hosti do Lachôv abo svojaki zaprošuvali nas do sebe. A teper ja jiêzdžu do Klenik bez zaprošenia, i to ne v hostinu za stołom…

*

U klenićkoji baby Oli mniê najbôlš podobavsie sadok.

Dôm klenićkoji baby byv nevelički, prystiênok jak siênci i odna chata, de stojała piêč i, musit, dva łôžka. Diś uže ne mohu prypomniti, što šče było v tôj chati kromi łavy i stoła – nijakoji fotografiji z toho času ne ostałosie (jak, do słova, ne ostałosie preč nijakich zdymkuv z simiêjnoho žycia baby Oli). Stary babin dôm rozobrali v druhuj połovini 1970-ch liêt i postavili bôlšy, derevjanny, kotory kupili v inšum seliê i perevezli do Klenik. Z klenićkoju baboju ciêły čas žyli syn Petro (ne oženivsie) i dočka Mania (ne vyjšła zamuž)…

Toj čudiesny sadok moho ditinstva… Vôn začynavsie odrazu za domom baby Oli i tiahnuvsie dovho-dovho, až pud kłuniu. Baba žyła v tôj časti Klenik, jakaja nazyvajetsie Zaháť, a tam pudvôrki naohuł dovhi, ne toje što v našych Lachach. Nu, prynajmi mniê, vuśmiliêtniomu pudšparkovi, zdavałosie, što toj babin sadok – dovžyzny i šyryzny. Ja vže ne dam rady zhanuti nazvuv vsiêch jabłyniôv i hrušuv, kotory tam rosli, ale pomnitsie, što tam dospivali jabłyka paperuvkí, antonuvkí i pasuvkí… I byli veliki hrušy, dúli, velmi smakovity. Uzdovž płota, od storony susiêduv Obiêščykovych, rosli višni, slivy i orêšni… I velmi pryjemna nespodiêvanka – mižy kłunioju i płotom od storony susiêduv Hrýciuv byli sútki, značyt, uzki prochôd za kłuniu, a tam za kłunioju byv šče kusok babinoho sadka z jabłyniami, hrušami i orêšniami!

Na našuj lachuvśkôj koloniji, u Struzi, my miêli dviê jabłyni i try hrušy, ale vony vže v mojôm ditinstvi napołovinu zdičêli. Hrušy šče možna było jiêsti, koli pudoždati do Spasa, jak vony dobre dospiêjut, ale jabłyka byli nikudyšni – kisły i robačlivy. Na dobry jabłyka i hrušy ja chodiv do našych chutoranśkich susiêduv, Orechôvśkich, de byv bôlš zadbany sadok, choť i vôn z časom zdičêv i perestav płodonositi. Ale naveť nekiepśki paperuvki i pasuvki z sadka Orechôvśkich ne mohli porumniatisie smakom i veličynoju z tymi, jakije ja pryvoziv na naš chutor z sadka klenićkoji baby. Do Klenik po jabłyka i hrušy ja jiêzdiv roverom – po peršuj klasi v Horodčyni baťki kupili mniê pôlśki rover z nazvoju Ambasador (vôn miêv „łapku”, na kotoru možna było opirati i staviti joho v buď-jakôm miêsti, ne šukajučy ni płota, ni stiny). Z našoho chutora do klenićkoji baby było kilometry štyry z hakom: spočatku ja jiêchav do Lachôv, a potum dorohoju, kotora veła čerez takije mistia, jak Bereznikí, Rêčka i Niêmkovy Hóry, na kuneć Zahati od storony Biêlśka. Cikavo, čy disiaka chto-leń z diti v Lachach abo Klenikach znaje siêty nazvy? Travoju zabytia zarostajut ne tôlko koliśni piščanyje dorohi, ale i koliśni nazvy v movi, kotoruj ne poščastiło v svôj čas nabyti pisanoji formy…

*

U Lachach u mene byli baba Maryja i diêd Ivan. A v Klenikach była tôlko baba Ola. Raniêj čy puzniêj ja musiv zapytatisie v mamy – čom u baby Oli nema diêda? Pro klenićkoho diêda Ivana Vasiluka mama rozkazuvała mniê mnôho razy, poka je poniav, čom joho nema. Mama sama ne pomniła svoho baťka, bo koli vôn „propav”, jôj było vsioho vôsim liêt. Ale mama ne raz mniê povtorała, što starêjšy klenićki lude, kotory pomnili jeji baťka, pobačyvšy mene z joju pud cerkvoju, kazali, što ja môcno podôbny do toho klenićkoho diêda…

Klenićki diêd Ivan byv dosyć nezvyčajnym čołoviêkom – vôn ne tôlko skônčyv škołu v svojôm seliê, ale i kilka liêt provčyvsie v gimnaziji v Biêlśku. Koli i byli lude v Klenikach edukovany bôlš za joho pered vujnoju, to było jich zusiêm nemnôho – možlivo, učytel abo batiuška. A diêd byv zvyčajnym mužykom – posli gimnaziji vôn vernuvsie do Klenik i stav hospodarovati na zemliê, kotoroji v joho było trochi bolš, čym u inšych hospodarôv. Siêta zemla i edukovanosť i zhubili diêda Ivana, koli v 1939 roci na naše Pudlaše pryjšli soviêty. Soviêćka vłada pryznała joho kułakom, diêdovu zemlu zabrała v kołchoz, a razom z zemloju i kłuniu, jakaja stała kołchoznym ambarom. Klenićkim kołchozom stali zapravlati komunistyčny aktyvisty peredvojennoho času, naohuł bezzemelny lude, kotory pered vujnoju ratovalisie od hołodu, pudpraciovujučy liêtom pudčas žniva abo osenieju v kopanie kartopel na hospodarci diêda. Posli prychodu soviêtuv roli odvernulisie, i to môj diêd stav batrakom u novych hospodarôv. Ale vôn byv edukovanym batrakom, i to było joho dodatkove neščastie. Čerez rôk posli dołučenia Klenikuv do Soviêćkoho Sojuzu diêda Ivana obvinovatili v zmovi proti soviêćkoji vłady i razom z troma inšymi hospodarami z seła vysłali za Urał. Ja dokładno ne znaju, u jaki łahier trapiv môj diêd, ale vôn byv deś koło Orenburga. Diêd Ivan z toji zsyłki za Urał nikoli ne vernuvsie, ale vernuvsie inšy klenićki hospodar, kotory rozkazav babi Oli takuju historyju: Po smerti Stalina diêdovi Ivanovi pomôh vyjti z łahieru jakiś juryst, kotory byv smertelno chvory. Toj juryst uziav od diêda obiščanie, što posli joho smerti diêd oženitsie z udovoju i vyhoduje dvoje diti jurysta. Ot že diêd Ivan nibyto poobiščav i ostavsie v Soviêćkum Sojuzovi. Vôn ni razu ne napisav svojôj peršuj žônci v Klenikach i ne pocikavivsie, jak žyvut joho šestioro diti, kotory vôn pokinuv u 1940 roci… Ne znaju, viêryti siêtomu čy niê, ale historyja ničoho sobiê, pravda?

*

Kryž-kaplička koło klenićkoji cerkvy i postument pud pomnik carovi Aleksandrovi II, kotory stojav do 1915 roku
Kryž-kaplička koło klenićkoji cerkvy i postument pud pomnik carovi Aleksandrovi II, kotory stojav do 1915 roku

Klenikam poščastiło v tôm sensi, što pro jich ostałosie trochi bôlš slidôv u pisanuj historyji, čym pro inšy našy sioła. U 1887-1915 litach nastojatelom cerkvy Voznesiênia Hospodnioho v Klenikach byv Ivan Chlebcevič. Joho syn, dijač biłoruśkoho odrodženśkoho ruchu Jevhienij Chlebcevič (1884-1953), provjôv u Klenikach svoje ditinstvo i mołodosť. U 1907-1913 litach Jevhienij Chlebčevič dosyłav u biłoruśku gazetu „Naša Niva” v Vilni korespondenciji z žycia v Klenikach i nekotorych inšych vjoskach koliśnioho Biêlśkoho poviêtu, pudpisujučysie jak Халімон с-пад Пушчы. O-što vôn napisav pro Kleniki v 1909 roci:

В. Кленікі, Гродзенскай губ. Бельскага пав. Мужыкі памалу пачынаюць разумець, якую карысьць прыносіць бібліотэка. Гэта відаць з апошняго валаснога схода, што быў 22 лютаго. У самым пачатку сход пастанавіў забараніць сваім грамадзянам піць гарэлку і піва; а калі хто будзе і далей піць, дык штрафаваць. Выбралі шэсьць мужыкоў, каторые павінны былі пільнаваць, каб усе спаўнялі гэтае пастанаўленьне; за гэтым павінны былі глядзець і ўсе мужыкі. Зрабілі прыгавор, асталося толькі падпісацца, – здавалося, справа ўжо і скончылась. Але пасьля, як неколькі мужыкоў абдумаліся і паднялі вялікі гвалт: «гарэлку і піва трэба піць!», і прыгавор адмянілі. Аднак, пасьля ізноў мужыкі адумаліся і пастанавілі скасаваць усе шынкі. Гэты прыгавор падпісалі, а тых, хто пойдзе проці гэтаго пастанаўленьня, штрафаваць на 10 рублёў. Штраф пастанавілі аддаваць на бібліотэку, а калі зьбярэцца штрафу болей, як на 25 рублёў, то даваць на школу. Добра, што мужыкі зразумелі хоць тую шкоду, якую робяць шынкі. У які тыдзень-другі мужыкі выпіваюць бадай с тысячу бутэлек піва і цэлую рэку гарэлкі. Як раней казалі, мужыкі сьмеяліся, што шынкару прыдзецца правясьці трубу з бровара ў шынок, бо кабыле прыходзіцца вазіць гэтулькі гарэлкі і піва, што хутка прыстане. Халімон с-пад Пушчы („Наша Ніва”, 19 марца 1909).

Pered vujnoju 1914 roku mužyki v Klenikach, choť i krêpko vypivali, zasnovali ne tôlko biblijoteku (knižki dla kotoroji prysyłav osobisto sam Lev Tołstoj!), ale i postavili historyčno peršy teatralny spektakl na našych zemlach, pudhotovivšy pud kirunkom batiuškovych synôv, Jevhienija i Vołodimira, komedyju ukrainśkoho piśmennika Ivana Karpenko-Karoho „Rozumny i dureń”. Šče raz zacytuju „Našu Nivu”:

Маладые дзяўчаты нізашто не хацелі прэдстаўляць старых баб і прыйшлося ролі дзяліць па ўзросту. За тэатр узяліся з вялікай ахвотай і рабілі ўсе рэпэціціі сурьёзна і акуратна. Акцёры былі ад 17 да 40 гадоў.

Старые бабы, падпершы бараду рукой, казалі з непрыхільнасьцю: «што гэта яны ў новую веру пераходзяць ці што? што ўжо другімі прозьвішчамі завуцца», іх дзівіла, што селяне ў час ігры называлі сябе тымі імёнамі, што стаяць у камэдыі. Але гэтые малые перашкоды не сапсавалі справы, і калі надыйшла пара іграць у горадзі, нашы селяне-акцёры з торбамі за плечыма рушылі пехатой у Бельск за 18 вёрст. Акурат у дзень тэатра, 20 сеньцябра, выпадала вясельле аднэй дзяўчыны, нашай акцёркі, але яго справілі на два дні раней. На вясельлі была ўся тэатральная грамада.

Ешчэ за колькі дзён у горадзе Бельску былі расклеены афішы аб селянскім тэатры. Грамадзянства было надта зацікаўлено і ў клуб, гдзе ігралі, назьбіралася шмат народу. Ігралі надта добра і камэдыя ўсім спадабалася. У канцы хор селянскі заспеваў колькі пекных украінскіх песьняў. Пасьля песень былі танцы, у каторых паны танцавалі разам з селянскімі дзеўчатамі.

Цяпер у нашай вёсцы кажуць: «што ж, хоць мы і мужыкі, але так сама як і паны і чыноўнікі можэм і кнігі чытаць і тэатры рабіць».

Увесь даход з тэатру пайшоў на вясковую народную бібліотэку-чытальню.

Усе вёскі кругом нас толькі і гавораць аб тэатры. Халімон с-пад Пушчы („Наша Ніва”, 1 акцябра 1909).

*

Cerkva Voznesiênia Hospodnioho v Klenikach, postavlana v litach 1974-1989
Cerkva Voznesiênia Hospodnioho v Klenikach, postavlana v litach 1974-1989

Od času toho historyčnoho teatralnoho spektaklu klenićkich ludi minuło vže stoliêtije, i v žyci seła mnôho pominiałosie. U 1973 roci zhorêła derevjanna cerkva, kotoru zbudovali v 1880-1883 litach. Do biêženstva 1915 roku v Klenikach było pud 1000 žytelôv, z Rosiji do „novoji Pôlščy” vernułosie mnôho menš. Jak mniê zdajetsie, u tôj čas, koli ja obtresav jabłyka i hrušy v babinum sadkovi na Zahati, u Klenikach žyło tože pud tysiaču ludi. Teper ja ne znaju, čy v seliê naberetsie choť 300 čołoviêk…

Do disiêjšoho dnia ne obtich spôr aktyvistuv ukrajinśkoho i biłoruśkoho ruchu na Pudlašy, do jakoji nacijonalnosti zaličyti klenićkich ludi – ukrajinśkoji čy biłoruśkoji? Usiêm, komu šče ochvota vesti takije spory, ja proponuju zahlanuti na storônku Sołectwo Klejniki I u Facebook’ovi. Tam vy ne znajdete ne tôlko ni słova po-biłoruśki čy po-ukrajinśki, ale naveť najmenšoji zhadki, što v klenićkich ludi je jakajaś nepôlśka sviêdomosť abo mova. Tam wszystko po polskiemu, i alfabetom, i duchom

Jan Maksimjuk

Календарыюм

Гадоў таму

  • ў сьнежні

    1160 – 862 год. Першыя летапісныя зьвесткі пра Смаленск як адзін з гарадоў крывічоў, продкаў беларусаў. 785 – 1237 год. Разгром войскамі князя Данілы Раманавіча крыжацкіх рыцараў пад Драгічынам на Бугу. 660 – У 1362 годзе войскі Старабеларускай Дзяржавы (Вялікага …ЧЫТАЦЬ ДАЛЕЙ / CZYTAJ DALEJ

Новы нумар / Novy numer

Папярэднія нумары

Copyright © 2022 Czasopis