Pa prostu / Па-просту

  • Płacz zwanoŭ

    21. Samaabarona i śmierć Żyda Berszki (1)

    Vielkija Aziarania, szto ŭ hminie Krynki, za Niemcami vielmi ciarpieli ad partyzantaŭ, usiakaj maści bandytaŭ i zładziejaŭ. Dajszło da taho, sztu ludzi zarhanizawali tut samaabaronu...ЧЫТАЦЬ ДАЛЕЙ / CZYTAJ DALEJ

Po pudlaśki / По-пудляські

  • Kinoman

    7. Moja klasa

    Časom lepi vtečy z lekciji v školi i poveselitisie z kolegami, bo teper, koli ja ohladajusie nazad, moju vsmiêsku vyklikajut ne škôlny ociênki, a vspominki. P. J. Abdul Kalam) U 1970-ch liêtach u Liceji nr 9 u Hajnuvci byli štyry rumnobiêžny klasy po pryblizno 30…ЧЫТАЦЬ ДАЛЕЙ / CZYTAJ DALEJ

RSS і Facebook

Kilka dumok pro novu knižku Hanny Kondratiuk

Kraj bohomôlciuv, čudiesôv i ludśkoji spohady

Liêt pjať nazad, pišučy v Časopisi pro knižku Hanny Kondratiuk Па Прыпяці па Нобель i naohuł chvalačy jijiê, ja zaodno pokrytykovav autorku za jeji „subjektyvnu marginalnosť” u vybory temy, movy i ortografiji vydania. Kažučy navproščki, ja tohdy napisav, što knižku pro ukrajinśkie Poliêsie, napisanu po-biłoruśki i nadrukovanu kiryličnoju azbukoju, ne pročytajut „masovo” ni v Ukrajini (mova ne taja), ni v Biłorusi (tema ne taja), ni v Pôlščy (tema i azbuka ne taja).

Knižka Hanny Kondratiuk У прысценку старога лесу, kotora vyjšła v Biłostoku miêseci dva tomu, do pevnoji miêry zdymaje problemu zhadanoji „subjektyvnoji marginalnosti”, što tyčytsie potencijalnych čytačôv u Biłorusi i Pôlščy. Siêtym razom Hanna vydała zbôr reportažôv z „biłoruśkoho Poliêsia” –  napisała pro ludi, kotory žyvut-dožyvajut u vjoskach i mjastečkach kruhom Biłoviêśkoju puščy, z pôlśkoho i biłoruśkoho bokôv. Potencijalno, knižka svojoju temoju povinna zacikaviti i odnych, i druhich, koli divitisie na spravu optymistyčno, to značyt, viêryti, što jak na Pudlašy, tak i v Biłorusi je šče takije čytačê, kotory čytajut po-biłoruśki ne z obovjazku, a dla pryjemnosti i cikavosti.

Odin zo skruznych motyvuv zbornika „puščanśkich reportažôv” žurnalistki „Nivy” – hranicia, jakaja rozdiliła ne tôlki liês, ale i šuďby ludi, kotory koliś (u dovojennuj Pôlščy) žyli, tak skazati, „razom”, a takije zahraničny mistiovosti jak Kameneć, Dmitrovičy, Verchovičy, Omelaneć i Vysokie naležali do toho samoho komunikacijnoho, kulturnoho i movnoho areału, što Dubičy Cerkovny, Kliščeli, Čeremucha, Polična, Verstôk i Vujnuvka, dla prykładu.

Pro koliśnie žycie kruhom Biłoviêśkoji puščy bez deržavnoji hranici poseredini disiaka pomniat tôlko ličany osoby, kotory dožyli do 90 liêt. To najčastiêj kobiêty – mužčyny v siêtum puščanśkum „prystiênkovi”, jak i naohuł na vsiôm Poliêsi, jak pudlaśkum, tak i biłoruśkum, umirali i vmirajut značno raniêj. Tomu ničoho divnoho, što v knižci Hanny Kondratiuk na prominajuščy i prominuły sviêt prypuščanśkich vjosočok i mjastečok my divomosie perevažno ženśkimi očyma.

Knižka Hanny počynajetsie historyjoju „Як Дамінку з мёртвых адкалыхалі”, jakaja ostałasie v pameti ludi z jeji rôdnoji vjoski, Kutłôvki v Narvuvśkuj gmini. Odna z tych, chto pro siêtu historyju pomnit i vystupaje jak „literaturny personaž” u knižci – 86-liêtnia mama autorki. Dobry redaktorśki chôd, kob na počatku dati siêtu historyju z Kutłôvki – vona, tak skazati, nadilaje velikoju doloju virohôdnosti usiê daliêjšy rozkazy kobiêt pro svoju dolu-nedolu jak z našoji, tak i druhoji storony hranici.

Šče odin skruzny motyv knižki, kotoroho nemožlivo ne zavvažyti i ne odznačyti – hłuboka religijnosť pudlašukôv i polišukôv, do kotoroji prymiêšana velika dola rytuałuv, perekonaniuv i naveť zabobonuv z pohanśkoho času našoji historyji. U siêtum konteksti Hanna rozkazuje kilka zapominalnych historyjuv z „puščanśkoho prystiênka”. Odna z jich („Непадобны святы”) – pro Juryja Stepaniuka z Poličnoji, sviaščennika zabitoho bolševikami posli revoluciji i kanonizovanoho Ruśkoju Pravosłavnoju Cerkvoju v 2000 rokovi. Druha, „Вяртанне святамучаніка Юрыя”, pro toje, jak spuvčasny svojaki sviatoho z Poličnoji postaralisie vernuti pameť pro joho, postaviti kapliciu i zamoviti ikonu z joho vyjavoju. I tretia, nadzvyčajno cikava i zajmalna, pro čudiesne „javlenije Bohomatery” v Rožkôvci (Kamenećki rajon) u 1942 roci, jakaja „promoviła” čerez nimećkoho oficera, i vôn vratovav ciêłu vjosku od rozstrêłu. I šče odna, pro „čudo” v Omelanciovi („Пра цуды ў Амелянцы”).

Koli knižka pro Poliêsie, to, poniatne diêło, vona ne možna obujtisie bez rozkazuv pro „narodnych dochtorôv”. Pro odnoho takoho legendarnoho dochtora-samouka šče pomniat u vjosočci Zanoviny („Кастапраў Сельвесь”).

Ja môh by protiahuvati i zhaduvati tut i inšy historyji z knižki Hanny Kondraciuk У прысценку старога лесу, ale skažu šče tôlko pro dviê: „Трэба быць чалавекам” i „Кася Вапа – валанцёрка з душой”. Obiêdvi vony pro ludi i zdarenie z našoho času – pro migranćki kryzys na biłoruśko-pôlśkuj hranici 2020-2022 roku. Vony pro ludśku solidarnosť i spohadu i pro bezstrašny aktyvistki, kotory pomohali biêženciam naperekôr deržavnuj polityci i vsiêm inšym nespryjalnym okoličnostiam. Znov, jak u čuť ne vo vsiêch inšych historyjach Hanny, u hołôvnych rolach vystupajut kobiêty, sered jakich Eva Moroz-Kečynśka i Kasia Vapa.

Knižka kunčajetsie tekstom „Мур” – pro płôt z drotu, kotory postavili na pôlśko-biłoruśkuj hranici pudčas migranćkoho kryzysu, kob šče mucniêj odhoroditisie od toho, što ide i može pryjti z uschodu. Nichto ne znaje, nakôlko nadiêjny siêty płôt i koho vôn tak napravdu može zaderžati. Ale siêta zahorodža jak by symbolično pudkreśluje, što taja hranicia, jakaja rozdiliła puščanśkich ludi od razu posli vujny, 80 liêt puzniêj stała šče bôlš vyrazna i neprochôdna.

Jan Maksimjuk

1 thought on “Kraj bohomôlciuv, čudiesôv i ludśkoji spohady

Пакінуць адказ

Ваш адрас электроннай пошты не будзе апублікаваны.

Календарыюм

Гадоў таму

  • у лютым

    185 – 12 (24).02.1839 г. быў скліканы сабор вуніяцкай царквы, які прыняў рашэньне пра яе далучэньне да праваслаўнай царквы. Каля 1,5 мільёна вернікаў (на беларускіх землях) было далучана да праваслаўя, частка з вуніятаў стала рыма-католікамі. Вунія на землях Каралеўства Польскага …ЧЫТАЦЬ ДАЛЕЙ / CZYTAJ DALEJ

Календарыюм / Kalendarium

Сёньня

  • (135) – 22.02.1889 г. у Бежацку, Цьвярской губэрні нар. Мікалай Байкоў – мовазнавец, пэдагог. Скончыў у 1913 г. Маскоўскую Духоўную Акадэмію. Падчас І сусьветнай вайны ўключыўся ў беларускі нацыянальны рух. Займаўся навуковай дзейнасьцю. У 1925 г. у Менску быў выдадзены „Беларуска-расійскі слоўнік”, а ў 1928 г. „Расійска-беларускі слоўнік”, якія склаў разам са Сьцяпанам Некрашэвічам.  У 1930 г. быў рэпрэсаваны. Падчас нямецкай акупацыі працаваў у Выдавецтве Школьных Падручнікаў у Менску. Перад  прыходам савецкіх уладаў у Менск падаўся ў Нямеччыну. Працаваў між іншым пры выпуску СБМаўскага часопісу „Малады Змагар”. У 1945 г. пасьля прыходу савецкіх войскаў арыштаваны і адпраўлены ў СССР. Быў вязьнем менскай турмы, дзе паводле некаторых звестак памёр 23.06.1946 г.
  • (135) – 22.02.1889 г. у Бежацку, Цьвярской губэрні нар. Мікалай Байкоў – мовазнавец, пэдагог. Скончыў у 1913 г. Маскоўскую Духоўную Акадэмію. Падчас І сусьветнай вайны ўключыўся ў беларускі нацыянальны рух. Займаўся навуковай дзейнасьцю.
  • (35) – 22.02.1989 г. у Беластоку быў заснаваны першы гурток Беларускага Аб’яднаньня Студэнтаў, у якім дзейнічалі студэнты Філіі Варшаўскага Унівэрсытэту ды Мэдыцынскай Акадэміі. Першым старшынёй быў Юрка Каліна.

Новы нумар / Novy numer

Папярэднія нумары

Copyright © 2024 Czasopis