Pa prostu / Па-просту

  • Płacz zwanoŭ

    21. Samaabarona i śmierć Żyda Berszki (1)

    Vielkija Aziarania, szto ŭ hminie Krynki, za Niemcami vielmi ciarpieli ad partyzantaŭ, usiakaj maści bandytaŭ i zładziejaŭ. Dajszło da taho, sztu ludzi zarhanizawali tut samaabaronu...ЧЫТАЦЬ ДАЛЕЙ / CZYTAJ DALEJ

Po pudlaśki / По-пудляські

  • Kinoman

    7. Moja klasa

    Časom lepi vtečy z lekciji v školi i poveselitisie z kolegami, bo teper, koli ja ohladajusie nazad, moju vsmiêsku vyklikajut ne škôlny ociênki, a vspominki. P. J. Abdul Kalam) U 1970-ch liêtach u Liceji nr 9 u Hajnuvci byli štyry rumnobiêžny klasy po pryblizno 30…ЧЫТАЦЬ ДАЛЕЙ / CZYTAJ DALEJ

RSS і Facebook

Podych vesny

Nespodiêvano, u seredini lutoho, potepliêło. Dmuchnuv puvdniovy viêtior, zamitajučy tepłymi kosami sovnečnych vołôs, i moroz, od neprodbačlivoho našestia, złôsno oščetinivsie nad raniom i znik, roztvoryvšysie v rozovuj mhliê poranka. Osirotiêły snižynki iskrylisie čas jakiś na hulciach derevin, urešti nabryjali kaplami slôz i posypaliś na mjaknuščy sniêh, jaki spočatku potemniêv i pokryvsie mokroju pelônkoju, a vže koło południa zastrumiênivsie ručajami vzdovž dorôh…

Choroše, pravda? Tak-o počynajetsie roman Viktora Stachvijuka „Podych temry”, kotory vôn dobry try roki tomu prysłav mniê, koli ja jomu skazav, što mohu pobavitisie v redaktora.

Ja, pryznajusie bez bitia, do siêtoho času ne skônčyv redagovania, a Vitia tôlko nedavno skônčyv posliêdniu versiju romanu. I opublikovav jijiê v odcinkach na svojôj storônci v Facebooku. Musit, ne znajšov vydavcia i sponsora dla paperovoji versiji.

Pytanie, de znajti sponsora dla literatury na movi menšosti, to tôlko častka problemy z literaturnymi tekstami na pudlaśkuj movi. Je i inšy važny pytani, na kotory do siêtoho času nema odnoznačnoho odkazu.

Naprykład, pytanie pro pravopis i alfabet. Ne skryvaju, što ochvota redagovati tekst „Podychu temry” mniê pomenšała, koli do mene narešti dojšło, što Viktor nijak ne odmovitsie od kiryličnoji azbuki. Ja odredagovav storunok 40 u oboch alfabetnych versijach – łaciničnuj u pravopisi Svoja.org i kiryličnuj u pravopisi Viktora – i zneochvotivsie, bo poniav, što roblu lišniu spravu. Nichto ne dasť hrošy, kob drukovati dviê versiji vydania – łaciničnu i kiryličnu. I, jak ja ne raz hovoryv uperuč, kirylična versija po suti ne maje praktyčnoho značenia. Komu z vas čytati kiryliciu tak lohko, jak łacinku? – zapytavsie ja na vstrêčy z soroka učenikami v hajnuvśkum biłoruśkum liceji. Uverch pudnialisie tôlko dviê ruki. Ot u pigułci i vsia perspektyva kirylici na Pudlašy.

Nu, chaj bude i kirylicia, koli vže bez jijiê komuś ne možna. Ale tut namnôho cikaviêjše takoje pytanie –  čom Viktorovi do siêtoho času ne vdałosie namoviti koleguv z biłoruśkoho literaturnoho objednania „Biełavieža”, do kotoroho vôn naležyt, kob vydati roman za deržavny grant? U „Biełaviežy” što – zamnôho romanuv vyjšło ostatnim časom? Po-mojomu, takoho epičnoho tvoru, jak „Podych temry”, „Biełavieža” ne vydavała nikoli, choť istniêje vže bôlš čym 60 liêt. Byv by evenement, i statystyčny, i mastaćki, bo roman „Podych temry”, jak na moju dumku – velmi poradočna literatura. I potencijalno – literatura z nekiepśkimi handlovymi šansami. Koli b roman vydati v čytelnum pravopisi, možna było b prodati i kilka sotniuv knižok. Prodalisie ž „Kazki po-svojomu” – 700 štuk, „Kazki Andersena” – 400 štuk, knižka Haliny Maksymiuk „Biêlśk, Knorozy, Ploski” – 300 štuk… Lude chočut čytati teksty po-pudlaśki. Čom „Biełavieža” ne choče dati takoji literatury jim do ruk?

Ja vže 15 liêt ne stomlajusie povtorati, što biłoruśka piśmovosť na Pudlašy vyklučno na biłoruśkoji literaturnoji movy osudžana na sterylnosť i zakostianiêłosť, na stvoranie tekstuv, kotory budut pročytany tôlko žmeńkoju samych zavziatych. Bôlšosť potencijalnych čytačôv, kotory viêdajut svoju movu od baťkôv abo didôv, ne voźme do ruki knižki na literaturnuj movi, bo takaja knižka vže ne vykliče nijakoji svôjśkoji emociji. A teksty na pudlaśkuj movi – to podych vesny (možlivo, što i ostatni) u zimovum i sterylnum poviêtry oficijalnoji biłoruskosti na Pudlašy.

Ja chotiêv napisati vinšovanie Viktorovi na joho deń narodženia, kotory prypadaje 1 červenia. A vyjšło o-što! Toje, što i vperuč. Ja, musit, uže ne mohu inačej 😉 U kažnum razi – happy birthday to you, Viktor!

Jan Maksimiuk

Пакінуць адказ

Ваш адрас электроннай пошты не будзе апублікаваны.

Календарыюм

Гадоў таму

  • у лютым

    185 – 12 (24).02.1839 г. быў скліканы сабор вуніяцкай царквы, які прыняў рашэньне пра яе далучэньне да праваслаўнай царквы. Каля 1,5 мільёна вернікаў (на беларускіх землях) было далучана да праваслаўя, частка з вуніятаў стала рыма-католікамі. Вунія на землях Каралеўства Польскага …ЧЫТАЦЬ ДАЛЕЙ / CZYTAJ DALEJ

Календарыюм / Kalendarium

Сёньня

  • (408) – 28.02.1616 г. у Несьвіжы  памёр Мікалай Кшыштоф Радзівіл (Сіротка) – нар. 12.07.1549 г. у Цьмеляве, дзяржаўны дзеяч Вялікага Княства Літоўскага, перайшоў з пратэстанцтва ў каталіцызм, падарожнічаў па Блізкім Усходзе (1583 – 1584) і вёў дзёньнік, у Несьвіж запрасіў італьянскага архітэктара Я. М. Бэрнардоні, пабудаваў у
  • (256) – 28.02.1768 г. утварэньне Барскай канфэдэрацыі.
  • (173) – 28.02.(12.03.)1851 г. у Чуднаве на Валыні памёр Ян Баршчэўскі (нар. Y 1781(?) г.  у Мурагах на Полаччыне) – паэт і празаік, вучыўся ў Полацкай езуіцкай калегіі, выдаваў у Пецярбургу альманах «Niezabudka» (1840 – 1844), аўтар зборніка прозы «Szlachcic Zawalnia czyli Białoruś w fantastycznych opowiadaniach» (Petersburg 1840). У красавіку 2019 г. у Чуднаве недалёка касьцёла была знойдзена надмагільная пліта з надпісам:  JAN BARSZCZEWSKI MIŁOŚNIK BOGA NATURY I LUDZI PISARZ NATCHNIEŃ  I CZUCIA. ŻYŁ CNOTLIWIE LAT 70. UMARŁ 28. LUTEGO 1851 ROKU. 12.09.2020 г. у Чуднаве устаноўлены помнік Я. Баршчэўскаму.
  • (122) – 28.02.1902 г. нар. Павал Гаўрыленка (пам. 2.02.1961 г.), жывапісец, заснавальнік Саюзу Беларускіх Мастакоў.
  • (97) – 28.02.1927 г. у Вільні выйшаў з друку апошні нумар грамадаўскай газэты „Наш Голас”.

Новы нумар / Novy numer

Папярэднія нумары

Copyright © 2024 Czasopis