Pa prostu / Па-просту

  • Płacz zwanoŭ

    21. Samaabarona i śmierć Żyda Berszki (2)

    Savieckaje vojsko i pahraniczniki spaczatku ŭsich ludziej z hetych troch viosak vyvieźli za Śvisłacz na zborny punkt u Nieparożnicach. Zahadali im usio z saboju zabrać, szto tolko mahli ŭziać na furmanku. Pośle saviety mieli ich parassyłać dalej u Biełaruś. Raptam pryjszoŭ zahad, szto kali chto…ЧЫТАЦЬ ДАЛЕЙ / CZYTAJ DALEJ

Po pudlaśki / По-пудляські

  • Kinoman

    8. Kuneć sielanki

    Nocami z pod ramion krzyżów na rozdrogach sypie się gwiazd błękitne próchno chmurki siedzą przed progiem w murawie to kule białego puchu dmuchawiec Księżyc idzie srebrne chusty prać świerszczyki świergocą w stogach czegóż się bać (Józef Czechowicz, „Na wsi”, 1927) Jak mniê diś dumajetsie, dekada… ЧЫТАЦЬ ДАЛЕЙ / CZYTAJ DALEJ

RSS і Facebook

Brydkie kačenia

(versija dla starych)

Ne bida pojavitisie na sviêt u kačynum hnizdiê, koli ty vyklovavsie z lebedinoho jicia!

Tyje, kotory lublat kazki Hansa Christiana Andersena (1805-1875), napevno pomniat siêtu cytatu. Vona z „Brydkoho kačeniata” (1843), odnoho z najbôlš vjadomych tekstuv danśkoho piśmennika. I – odnoho z najbôlš neodnoznačnych.

Koli vy siêtoji kazki ne čytali (abo čytali davno i zabyli, pro što vona), teper majete okaziju pročytati jijiê i po-svojomu. Pud kuneć łônśkoho roku vyjšov choroše ilustrovany tom z dvanadcetioma najbôlš znanymi kazkami Andersena na pudlaśkuj movi pud nazvoju „Kázki Ándersena dla małých i starých” (Struha Editions & Teatr Czrevo). Sered jich, zrozumiêło, ne mohło zabraknuti i „Brydkoho kačeniata”.

Na poverchni vsio prosto i zrozumiêło. U kačynum hnizdiê z jicia vyklovujetsie odno pisklenia, kotore môcno odrôznivajetsie vyhladom od inšych. I vsiê ptaški na pudvôrku, z pryčyny „nestandartnoho” vyhladu, začynajut nasmichatisie z kačeniata, obražati joho i znuščatisie nad jim. Kačenia vtikaje od svojich bratôv i sestruv i od ludi, terpit hołod i chołod, kob nakuneć peretvorytsie v pyšnoho lebedia, na radosť sobiê samomu i zdivovanie okružajuščoho sviêtu.

Morał siêtoji historyji dorosły tłumačat diêtiam bôlš-menš tak: ne možna odpichati od sebe kohoś, chto od nas odrôznivajetsie – ne tôlko vyhladom, ale i pohladami čy sposobom zachovania. Bo pravda pro čołoviêka skryvajetsie v joho nutrê, a ne v zniêšnium vyhladi. Inačej kažučy, „Brydkie kačenia” – rozkaz pro netoleranciju i pro potrêbu akceptaciji inšoho, pro pošanovanie odmiênnosti v našum sviêti.

Pry vsiôm siêtum literaturoznavci zvoročujut uvahu na môcno autobijografičnu pôdbivku kazki (varto tut dodati, što „Brydkie kačenia” – preč oryginalny tvôr Andersena, kotory ne maje peršokrynici v kazočnum folklory). Andersen, kotory byv velmi brydki z tvaru i nezhrabny z postavy, u ditinstvi terpiêv nasmiêški i netoleranciju z boku svojich poruvesnikuv, jakije na dodatok ne rozumiêli joho artystyčnoji ambiciji (Andersen velmi rano objaviv vokalny talent, začav pisati viêršy i pjesy, probuvav stati aktorom). Joho transformacija z pohardžanoho i obsmiêjuvanoho vsiêmi pudliêtka v odnoho z najsłavniêjšych europejśkich piśmennikuv jakraz i odlustrovana v kazci pro peremiênu kačeniata v lebedia. Koli odin krytyk u svôj čas zapytavsie v Andersena, čy toj planuje napisati svoju bijografiju, piśmennik odkazav, što vže napisav – kazku „Brydkie kačenia”.

Istniêje odnak versija (nechaj sobiê i na urovni nepotverdžanych čutok), što Andersen byv nešlubnym synom prynca Christiana Frederika, puzniêjšoho korola Daniji Christiana VIII. Andersen nibyto miêv i siête na vvazi, a tomu metafora peremiêny brydkoho piskleniata v šlachetnoho lebedia može dotyčyti ne tôlko vyjavlenia duchovnoji krasy v brydkum tiêli, ale i korolôvśkoho pochodženia autora kazki.

Pravda siête čy niê – ne nam suditi. Ale koli perečytati kazku „Brydkie kačenia” bôlš uvažno, to ne može ne zdivovati odna rêč. Kazočna spravedlivosť dla kačeniata po časi nasmiêšok, hołodu i chołodu (to značyt, peremiêna brydkoho ničohôtia v korolôvśku ptašku) nastupaje napravdu tôlko diakujučy tomu, što pisklenia vyklovałosie z lebedinoho jicia, a ne tomu, što vono zasłužyło na peremiênu svojoji nezajzdrôsnoji doli na liêpšu jakimiś velikimi diłami. Značyt, opravdana bude i interpretacija, što moralna i duchovna perevaha v siêtum sviêti je chutčêj zasłuhoju pryrody (pochodženia) čołoviêka, a ne toho, štó vôn v siêtum sviêti zrobiv i čoho dosiahnuv. Nespodiêvana vysnova, pravda? U kažnum razi, na takije vysnovy ne navodiat kazki z koreniami v folklory i narodnuj kazočnuj tradyciji

Jan Maksimiuk

Пакінуць адказ

Ваш адрас электроннай пошты не будзе апублікаваны.

Календарыюм

Гадоў таму

  • ў красавіку

    980 – у 1044 г. пачаў княжаньне ў Полацку Усяслаў Брачыслававіч, званы Чарадзеем. Яго славутая дзейнасьць была апісана ў паэме „Слова аб паходзе Ігаравым”. 920 – у 1104 г. адбыўся вялікі паход кааліцыі князёў Кіеўскай Русі, арганізаваны Уладзімірам Манамахам на …ЧЫТАЦЬ ДАЛЕЙ / CZYTAJ DALEJ

Календарыюм / Kalendarium

Сёньня

  • (230) – 23.04.1794 г. утварылася Найвышэйшая Літоўская Рада – рэвалюцыяйны ўрад Літвы і Беларусі падчас Касьцюшкоўскага паўстаньня.
  • (138) – 23.04.1886 г. у мястэчку Пасадзец Вілейскага павету нар. Зьмітрок Бядуля (сапр. прозьвішча Самуіл Плаўнік, пам. 3.11.1941 г. у эвакуацыі каля Уральска ў Казахстане), пісьменьнік. Друкаваўся з 1910 г., пачаткова ў „Нашай Ніве”. У лютым 2020 г. адбылася эксгумацыя яго ў Уральску, а 3.11.2020 г. адбылося перапахаваньне на Усходніх могілках у Менску.
  • (120) – 23.04.1904 г. у вёсцы Нізок, Ігуменскага павету, нар. паэт Паўлюк Трус. Маючы 25 год памёр у Менску на тыф, пахаваны на Вайсковых могілках.
  • (80) – 23.04.1944 г. ва Уснаршчыне на Беласточчыне нар. Мікола Давідзюк – мастак, прафесар Акадэміі Мастацтваў у Лодзі, якую закончыў у 1969 г. і з якой звязаны працай з 1971 г., з 1989 г. вядзе ў ёй майстэрню жывапісу. З нагоды юбілею жадаем спадару Міколу творчага натхненьня, новых прац і выставак!

Новы нумар / Novy numer

Папярэднія нумары

Усе правы абаронены; 2024 Czasopis