Son – odna z velmi važnych metafor u zbornikovi viêršuv Zoji Sačko „Poka”, kotory nedavno vyjšov pud šyldom Muzeju Małoji Baťkuvščyny v Studzivodach. Ot, naprykład, viêrš z druhoji časti zbornika, kotora nazyvajetsie „Pozbiêrane z prošłoho”:
šče ž je viêtior / što odčyniaje bramu sada / i potajemno / jak v tepłum snovi koło hrudi / vybihaješ hen v pola / by kôń po zemliê / pronesešsia na vesnu / by žavoronok kob obniati nebo / – ne vstydajsia i ne płač / takaja tvoja piêsnia / słovo nevyvažane neseš / złôsny a ne krasniêješ / tvôj prostor chaj bude jak son / v snovi ty dobry – ty svôj
Pro jaki prostor snit Zoja Sačko v svojôm blokovi v Biêlśku? Pro taki-o, pro rôdnu Vôlku mižy Vôrleju i Biêlśkom:
v biêłych obruskach / – šare zmerkanie / v kožuchovi – ne tryščyt moroz / povjali vinki v makatkach / pasiaki – ne tak uže pasiasty / płachty v perebory / perebirajutsia pomału / na toj sviêt / stupajem / a pudłoha tryščyt / by krykliva vorona / za stołom / obiêdajut tiêni minułoho / tôlko pavuk / v kutkovi z ikonoju / plete-zapletaje / našy dumki
Ja stav čytati viêršy Zoji Sačko vže bôlš čym četverť viêku tomu, koli v Biłostoku vyjšli jeji nevelički zbornički „Nad dniom pochilana” (1991) i „Šče odna vesna” (1995). Potum byli „Poemy” (2000), a potum dovho-dovho ničoho. I narešti my majemo šykôvno vydany, z tverdoju okładkoju i chorošym grafičnym oformleniom, 112-storônkovy zbornik „Poka” – perša knižka Zoji Sačko po-pudlaśki łacinkoju. I z poligrafično eleganćkoju knižkoju, i z łacinkoju ja vinšuju jak vydavcia, tak i poetku. Knižka bude lohko čytatisie i tymi čytačami, kotory na štodeń kirylici ne čytajut (a takich na Pudlašy vže 99%), i tym odnym procentom ludi, kotory čytajut kiryliciu štodnia, ale łacinki šče ne pospiêli zabytisie 🙂
Zacytuju teper samoho sebe, kob dokazati, što ne łhu, koli kažu, što poeziju Zoji Sačko čytaju zdavna i vvažaju jijiê (i Zoju, i jeji viêršy) odnoju z najbôlš vybitnych zjavuv u našuj literatury na Pudlašy:
«Над днём похіляна» – гэта экзыстэнцыяльны аповед пра жаночае жыцьцё ў невялікім падляскім гарадку, у якім лірычная гераіня спрабуе змагацца са сваім лёсам, не губляючы тоненькай нітачкі сэнсу. Гэта паэзія буднага дня, са шчымлівай правінцыйнай інтанацыяй, якой са сьвечкай шукаць у вершах made in the Republic of Belarus. (…) «Шчэ одна вэсна» – гэта элегія на сьмерць нашай падляскай вёскі, непаўторнай, паўразваленай, паўпустой. Вершы (…) спрабуюць паскладаць мазаіку з аскялепкаў колішняга раю, у якім цяпер «цені гуляюць у карты ў самы поўдзень» (Радыё Свабода, 12 сьнежня 2013).
U poetyčnuj knižci „Poka” my tože znajdemo pereplôt takich egzystencijalno-elegijnych bilśkovo-vulčanśkich motyvuv, ale vony tut prypravlany i nebanalnoju žyciovoju mudrostieju, i nemałoju doleju humoru čy naveť samoironiji autorki-razdziavy, kotora choč ščytaje biêły vorony / bačyt i tuju čornu.
Znakomita knižka! Kupiête i sami proviêrte.
Zakônču šče odnym viêršom Zoji, bo vvažaju, što pro pravdivu poeziju ne treba hovoryti lišnioho. Jijiê prosto treba čytati:
jesli trebuješ / buď terplivy / do bereha płyveš / uže verby pjut vodu / jak terpkie vino / v tepłum piskovi / slidy bosych nôh / – to tak biêhła tudy / skôl vyšła? / jesli trebuješ / ždi do kuncia / movčanie – tože odkaz
Jan Maksimjuk