Pa prostu / Па-просту

  • Płacz zwanoŭ

    21. Samaabarona i śmierć Żyda Berszki (1)

    Vielkija Aziarania, szto ŭ hminie Krynki, za Niemcami vielmi ciarpieli ad partyzantaŭ, usiakaj maści bandytaŭ i zładziejaŭ. Dajszło da taho, sztu ludzi zarhanizawali tut samaabaronu...ЧЫТАЦЬ ДАЛЕЙ / CZYTAJ DALEJ

Po pudlaśki / По-пудляські

  • Kinoman

    7. Moja klasa

    Časom lepi vtečy z lekciji v školi i poveselitisie z kolegami, bo teper, koli ja ohladajusie nazad, moju vsmiêsku vyklikajut ne škôlny ociênki, a vspominki. P. J. Abdul Kalam) U 1970-ch liêtach u Liceji nr 9 u Hajnuvci byli štyry rumnobiêžny klasy po pryblizno 30…ЧЫТАЦЬ ДАЛЕЙ / CZYTAJ DALEJ

RSS і Facebook

„Ваджэнне куста” – чароўны абрад

Аднавіў яго Дарафей Фіёнік з сябрамі з Музея малой бацькаўшчыны ў Студзіводах. Ужо дваццаць гадоў паказвае яго на святы Тройцы ў вёсках на Бельшчыне і Гайнаўшчыне. У гэтым годзе, 5 чэрвеня, вадзілі яны куста ў Збучы і Чыжах.

Kust, czyli krzak. Taki zielony, majowy, rozbuchany. Jak młoda dziewczyna, dziewica, bo Kustem nie może być mężatka. Ubrana od stóp do głów w zielone liście klonu, na głowie klonowy wieniec. 

– Ale tu takich obrzędów nie było – mówi mieszkaniec Zbucza – nawet moi rodzice tego nie znali. 

Doroteusz Fionik wie, że jeszcze w XIX wieku „Kus”t chodził po Podlasiu. Obrzęd opisuje Oskar Kolberg w 52 tomie „Dzieł Wszystkich. Białoruś – Polesie”: „W Pińszczyźnie na drugi dzień Zielonych Świątek pospólstwo płci żeńskiej ubiera w gałązki i liście klonu młodą dziewczynę, stawia ją na czele, samo szykuje się za nią w pary. Dziewczyna ustrojona w zieloność przybiera nazwanie „Kusta”, z nim cały orszak w wymienionym wyżej porządku idzie do znajomych sobie domów i do dworu, [śpiewając] pieśni przy tym obrzędzie”.

 

Дарафей Фіёнік з калектывам «Жэмэрва» сёлета са старадаўнім абрадам у Чыжах Фота Евы Звяжынскай
Дарафей Фіёнік з калектывам «Жэмэрва» сёлета са старадаўнім абрадам у Чыжах
Фота Евы Звяжынскай

Idę po równo przystrzyżonym trawniku poboczem ulicy. Pod stopami dywan ze stokrotek. Czy w XIX wieku rosły przy ulicy stokrotki? Na pewno nikt nie kosił trawników. Prawie na pewno ich w ogóle nie było. Zieleń przydrożna zdeptana była przez stada krów, dzieciaków i masy ludzkie, które kręciły się tu i tam. Dziś w Zbuczu cicho, spokojnie. Nie ma krów. Prawie nie ma ludzi.

– Oby wam żyto rodziło i urodzaj przynosiło – życzy gospodarzom pan Doroteusz. 

– Ale my nie siejemy zboża – odpowiadają mieszkańcy. Co najwyżej marchewka w ogródku. I trawa. A ta niech nie rośnie za szybko, bo kosiarkę znów trzeba będzie włączyć. 

Stokrotki pysznią się całymi łanami. Wśród nich „Kust”. Kolberg pisze, że dziewicę taką nazywano boginią „Maja”. Śpiewano piosenki, w których powtarzano „Maja! Maja!” i tańczono wokół drzewa. Próżno doszukiwać się w obrzędowych pieśniach odniesień chrześcijańskich, chociaż „Kust” chodzi na Trojcu. Kolbergowe pieśni mówią o miłości, o poszukiwaniu męża, o płodności. W maju i czerwcu przyroda pleni się i rozmnaża, upaja miłością i życiem. To nic, że kosiarki i smartfony. Jak co roku pisklęta wykluwają się z jajek. Przychodzi „Kust”, duch wiecznie odradzającej się natury. Odtwarza czas mityczny, czas początków. Wtedy, gdy byliśmy jeszcze jednym polnym makiem i słowikiem. Będzie przychodził zawsze, nawet gdy już nie będzie kosiarek i światłowodów. Przyjdzie nawet wtedy, gdy nie będzie już nas…

Ewa Zwierzyńska

Пакінуць адказ

Ваш адрас электроннай пошты не будзе апублікаваны.

Календарыюм

Гадоў таму

  • у лютым

    185 – 12 (24).02.1839 г. быў скліканы сабор вуніяцкай царквы, які прыняў рашэньне пра яе далучэньне да праваслаўнай царквы. Каля 1,5 мільёна вернікаў (на беларускіх землях) было далучана да праваслаўя, частка з вуніятаў стала рыма-католікамі. Вунія на землях Каралеўства Польскага …ЧЫТАЦЬ ДАЛЕЙ / CZYTAJ DALEJ

Календарыюм / Kalendarium

Сёньня

  • (556) – 29.02.1468 выданьне „Судзебніка” Казіміра IV – першага збору законаў Вялікага Княства Літоўскага.
  • (152) – 29.02.1872 г. у Крынках Аршанскага пав. нар. Вітольд Бялыніцкі-Біруля, вядомы мастак пэйзажыст. З 1947 г. жыў пад Менскам. Памёр 18.06.1957 г. у Твэры, пахаваны на Новадзявічых могілках у Маскве.
  • (116) – 29.02.1908 г. у Улан-Удзэ (Бур’яцыя) нар. Ядвіга Бяганская, пісьменніца і перакладчыца. У 1922 г. вярнулася з бацькамі ў Беларусь. Закончыла літаратурна-лінгвістычнае аддзяленьне пэдагагічнага факультэта Беларускага дзяржаўнага ўнівэрсытэта ў Менску (1930). У 1936 г. дэбютавала вершамі ў часопісе „Малады араты”. Працавала выкладчыцай рускай і беларускай мовы ў менскіх школах. У 1937 г. была арыштаваная і сасланая на Калыму, адкуль вярнулася на Гомельшчыну ў 1947 г. Пасяліцца ў Менску змагла толькі ў 1954 г. У гг. 1956-1964 працавала старшым рэдактарам перадач для дзяцей і юнацтва на Беларускім радыё. Памерла 3.04.1992 г.у Менску, пахаваная на Паўночных могілках.

Новы нумар / Novy numer

Папярэднія нумары

Copyright © 2024 Czasopis