Pa prostu / Па-просту

  • Płacz zwanoŭ

    23. Zabytaja tragedia kala Krynak (4)

    Syne, kab adkapać ich, paprasili Bronisia Czarnamysaho z susiednich Klabanaŭcaŭ. Toj uziaŭ z saboju jaszcze dvoch mużczyn i noczu pajechali na miesca tragedii. Kali paczali raskopvać jamu, z siaredziny trysnuła kroŭ. Pamału vyciahnuli dva trupy Sidaroviczaŭ i pa cichu pryviaźli ich da Kundziczaŭ. Myła ich…ЧЫТАЦЬ ДАЛЕЙ / CZYTAJ DALEJ

Po pudlaśki / По-пудляські

  • Kinoman

    13. Stan nevyznačanosti

    Orła wrona nie pokona! [Antykomunistyčne hasło v vojennum stani v Pôlščy.] Statut Białoruskiego Zrzeszenia Studentów (BAS) pisavsie mnoju miêseci dva. Odnočasno my začali vyšukuvati „našych” studentuv u akademikach raznych vyžšych škôł u Varšavi i psychologično pudhotovlati jich do toho, što budemo rejestrovati biłoruśku studenćku organizaciju… ЧЫТАЦЬ ДАЛЕЙ / CZYTAJ DALEJ

RSS і Facebook

Kinoman

14. Chto vpravo, chto vliêvo, chto v błudy

Koli b mołodosť znała, a starosť mohła!

[Pohovôrka]

Posłuchavšy v radivi 13 hrudnia 1981 promovu generała Jaruzelśkoho razy dva-try, my z Gienikom R. i Janom G. vyryšyli, što nam u Varšavi nema sensu zmahatisie ni za socijalizm, ni proti socijalizmu, i postanovili evakuovatisie na Biłostôčynu. Zreštoju, šče pered południom toho samoho dnia administracija domów studenta ohołosiła zarządzenie, što studenty povinny pokinuti akademiki i jiêchati dochaty. Byli odnak studenty, jakim vłady dozvolili ostatisie v akademikach – aktyvisty SZSP (Socjalistyczny Związek Studentów Polskich), kotorym komunistyčny funkcijoniêry skazali nahladati za sytuacijoju v studenćkum seredoviščy i przeciwdziałać prowokacjom zo storony NZSu. Gienik R. i Jan G. pojiêchali dodomu v nediêlu, a ja ostavsie na ciêły ponediêłok, odviêdujučy v toj deń kilka akademikuv u Varšavi, kob upevnitisie, što nichto zo znakomych studentuv i studentok, kotorych my zapisali do BASu, ne poterpiêv od działań wojennych. Odnu môcno rozhublanu i perelakanu studentku z peršoho roku politechniki ja provjôv na Dworzec Centralny, pomôh jôj kupiti bileta i posadiv u pojizd do Biłostoku. Vid sołdatuv z automatami i transporterów opancerzonych (tak zvanych SKOTuv) na huliciach stolici vyklikav u mene odčuvanie, jakby ja popav chutčêj u scenografiju jakohoś absurdalno-komičnoho filmu, čym u sytuaciju ojczyzny nad przepaścią. Proti koho vony zadumali vojovati?

Ja vyrušyv dodomu vo vtorok. Pojizd z Varšavy do Biłostoku byv nabity bitkom i vołôksie, musit, hodiny štyry z hakom, zatrymujučysie po dorozi na stanciji v kažnuj vysranci. Nichto do nikoho ne odzyvavsie, jak buďto lude bojalisie, što kruhom jich mohut byti špijony neviď-jakoji vorožoji armiji. Od času do času po pojizdi prochodivsie patrol, złožany z zomôvciuv i sołdatuv służby zasadniczej. Atmosfera totalnoho movčania v pojizdi była šče bôlš absurdalna, čym sołdaty na hulici v Varšavi. U Biłostoku mniê dovełosie kilka hodin poždati autobusa, uže ne vspomniu kudy dokładno – do Hajnuvki čy do Biêlśka. I tôlko temnym večerom ja dojiêchav u svoju rôdnu okoliciu – čy to do Klenik, čy to do Kožyna. Pryvołoksie po snihovi dochaty deś po vośmuj hodini. U chati baťko z našym susiêdom Kolom sidiêli pry stoliê, rozpivali butel samohônki i tołkovali pro polityku, to značyt, pro stan wojenny i Solidarność. Ja prysiêvsie do jich. Mama ničoho mniê ne skazała, ale na jeji pošarêłum liciovi ja pročytav nimuju dohanu – čom ty, synok, pryjizdžaješ tak pôzno?! Ja tut vže podumała neviď-što… Brat, kotory v tamtôm roci same pujšov do liceja v Hajnuvci, byv tože doma, ale vypivati jomu šče ne pozvolali.

Zahad voročatisie na universytet pryjšov deś po pravosłavnum Ruzdviê. Pro siête skazali pôzno večerom, u ostatnium vypuskovi Dziennika Telewizyjnego, jakoho tohdy čytali dyktory v vujśkovych mundurach. Tam poviêdomili, što spočatku povinny vernutisie studenty dvoch ostatnich liêt studyjuv, kotory vže miêli prydiêlany tematy magisterki. Odna z peredač u televizory pôzno večerom, jakuju pohlediêv tôlko ja, bo baťki i brat uže zasnuli, była prysviêčana NZSovi i joho wywrotowej działałności. Pokazali v jôj materyjały skonfiskovany v hołôvnuj kvatery NZSu, kudy my z Gienikom dva dniê pered vojennym stanom zanesli treti nomer našych Apošnich paviedamlenniaŭ. Naš bjuleteńčyk komunisty pokazali z komentarom, što NZS ne tôlko chotiêv destabilizovati sytuaciju v Pôlščy, ale i vydavav literaturę wywrotową na movach krajów ościennych. Ja zrozumiêv, što naš BAS choč-ne-choč popav razom z NZSom u kategoryju elementów wywrotowych i što na siêtuj peredačy sprava dla mene ne skônčytsie. Pro peredaču ja ničoho ne skazav ni baťkam, ni bratovi…

Vyzov pryjti na dopyt do Służby Bezpieczeństwa v Varšavi ja otrymav na počatku lutoho 1982. Służba Bezpieczeństwa miêła svoju hołôvnu kvateru v Komendzie Głównej Milicji Obywatelskiej u tak zvanum Pałacu Mostowskich, de i disiaka pomiščajetsie Komenda Główna Policji. Podôbny vyzov pryjšov i do Jana G. Jan same tohdy, koli nas chotiêli dopytuvati, miêv naznačany kolokvijum na svojôm fakulteti, tomu pozvoniv do SB i spytavsie, čy možna jomu pryjti v inšy deń. U SB naznačyli jomu raniêjšy termin, i Jan, vernuvšysie stôl, rozkazav mniê, jak usio odbyvałosie i pro što joho pytali. Uperuč, zrozumiêło, my z jim domovilisie, jak i što hovoryti, a što promovčati, kob nie zaplątać się w sprzecznych zeznaniach. Oficer po-cyvilnomu, kotory dopytuvav mene, na samum počatku zapytavsie, czy mój kolega mi wszystko opowiedział. Ja odkazav, što inačej i ne mohło byti. Nu to pro BAS bezpečniak ne zadav mniê ni odnoho pytania (ja i tak byv upevniany, što SB viêdała pro nas usio, što jôj było treba), ale postaviv kilka pytaniuv pro Biełaruskija Dakumenty – skôl ja jich maju i chto jich vydaje? Bezpeka pudozryvała, što siête vydanie redagujetsie Sokratom Janovičom, ale konkretnoho dokazu, de vono drukujutsie i chto joho rozpovsiudžuje, ne miêła. Nu a toje, što Biełaruskija Dakumenty je i v mene, SB viêdała od svojich „ušy i očy” v našuj organizaciji. Ja skazav bezpečniakovi, što siêtu „bibułu” chtoś dosłav mniê pôčtoju na môj adres u akademikovi, što było zhôdne z pravdoju. Na siêtum môj korotiutki dopyt i skônčyvsie. Nikoli potum na nijaki rozhovory SB mene ne klikała.

* * *

Bôlš-menš liêtom 1982 ja vyrazno odčuv, što v našum studenćkum seredoviščy načynajutsie tendencje odśrodkowe: nekotory z koleguv, jakije aktyvno vziali udiêł u organizovani BASu, začali przebąkiwać, što na samum diêli my povinny byti ne biłorusami, a ukrajinciami, bo mova v nas podôbna do literaturnoji ukrajinśkoji, a ne do biłoruśkoji. Jak dokaz cytovali ustup z Atlasu gwar wschodniosłowiańskich Białostocczyzny, peršy tom kotoroho tohdy tôlko što vyjšov i kvalifikovav hovôrki mižy Narvoju i Buhom jak gwary o cechach ukraińskich i gwary ukraińskie. Bôlšosť takich dyskusijuv na temat „chto my je?” prochodiła koło vitraka v Biłoviêžy, de studenty, a z časom i mołodiož z licejuv zbiralisie liêtom, kob pomohati pry poradkovani sidliby pud buduščy skansen pudlaśkoji architektury. Usiê tyje zbory prochodili pud ohulnym šyldom „ruśkosti”, hołovnym prychilnikom i „ideologom” kotoroji byv doktor fizyki Anatol Odzijewicz. Tolik posli toho, jak my z jim poznakomilisie i kontaktovali protiahom troch liêt u Varsavi, perejiêchav žyti do Biłostoku, oženivsie z diêvčynoju z Klenik i stav praciovati v biłostôćkuj Filiji UW. Biłoviêžśki vitrak na kilka liêt stav istotnym rozsadnikom „fermentu” v našum studenćkum seredoviščy i môcno spryčynivsie do ostroji polaryzaciji pohladuv prychilnikuv „biłoruśkoji” i „ukrajinśkoji” etničnych opcijuv na Pudlašy, što v vyniku doveło do podiêłu studenćkoho ruchu na dva vorohujuščy nôrty. Bezpeka, nesumniêvno, radovałasie.

Tolik Odzijevič i Jan Maksimjuk, Biłoviêža 1981
Tolik Odzijevič i Jan Maksimjuk, Biłoviêža 1981

Časom mniê dumajetsie: što było b, koli b same tohdy, na počatku 1980-ch, mniê abo komuś insomu pryjšło do hołovy proponovati pudlaśku movu jak čynnik, kotory može i povinion złučati vsiêch „ruśkich” mižy Narvoju i Buhom? Jak diś vyhladav by naš intelektualny i organizacijny pejzaž i potencijał na Pudlašy, koli b my tohdy stali piśmennymi v svojôj rôdnuj movi i miêli b natôlko olivy v hołovach, kob zrozumiêti, što jakraz siêta mistiova mova (a ne importovany movy z Minśka čy Kijeva) je najvažniêjšoju i najdorožšoju pôznakoju našoji kulturno-etničnoji identyčnosti? Z toho času minuli sorok z lišnim liêt, ale my ne porozumniêli – abo porozumniêli zamało, kob bôlš zaciniti svôj vłasny, a ne importovany tovar i poprobuvati po-svojomu zapuniti naš zychôd u mohiłu.

* * *

Pud nominalnym biłoruśkim šyldom u 1982 roci ničoho robiti ne było možna. Tolik Odzijewicz z kolegom-fizykom z biłostôćkoji Filiji UW jakimś sposobom vydubili z deržavnoji kasy dofinansovanie na zajęcia dokształcające z fizyki i matematyki dla licealnoji mołodiožy na letnim obozie koło Augustova, kotory organizovav, jak mniê zdajetsie, jakiś socjalistyczny związek (čy to młodzieży polskiej, čy to studentów polskich). Ne znaju, zapisalisie Tolik z kolegom do toho związku čy niê, ale jim dali hrošy na zakvaterovanie i charčovanie dla 15-osobovoji grupy. Tolik zaproponovav mniê udiêł u siêtuj imprezi v roli učytela, i ja ochvôtno zhodivsie, tym bôlš, što matematyčno zdôlna mołodiož była z biêlśkoho i hajnuvśkoho biłoruśkich licejuv, i ja vže byv poznakomivsie z joju vperuč u Biłoviêžy. Nu i sered toji mołodiožy była odna simnadcetiliêtnia diêvčyna, jakaja mi zabełtała błękit w głowie… My proveli v tôm socijalistyčnum łahiery koło Augustova z tyždeń, zanadto ne nalahajučy na fizyku čy matematyku, a bôlš lubujučysie kajakovaniom po oziery i platoničnymi spacerami v liêsi. Jak mniê disiaka dumajetsie, to byv ostatni zusiêm bezkłoputny i bezchmarny tyždeń u mojôm studenćkum žyci. 

Zdôlna mołodiož z liceja v Biêlśku, Biłoviêža 1982
Zdôlna mołodiož z liceja v Biêlśku, Biłoviêža 1982

Posli liêtnich vakacijuv 1982 začalisie problemy i, ohulno kažučy, mało pryjemny rečy dla mene. Ja znov ne zdav svoho ostatnioho „chvosta” – egzaminu z statystyčnoji fizyki – i byv prymušany napisati prôśbu do dziekana povtoryti pjaty rôk, kob ne vyletiti z universytetu. Dziekan, na ščastie, zhodivsie i dozvoliv mniê pudychoditi do egzaminu z toji proklatoji statystyki treti rôk pudrad. Môj magisterśki eksperyment pry jadernum reaktorovi v Świerku preč ne vdavsie, i ja ne znav, što bude z mojim dyplomom – trochi pobojuvavsie, što mojomu promotorovi skônčytsie terplivosť i vôn pošle mene nachren abo i šče daliêj. Nu i na dodatok rozładiłosie moje kolegovanie z Gienikom R., kotory spočatku zachotiêv stati biłorusom, a potum perekvalifikovavsie v ukrajincia i začav byvati v inšuj kumpaniji, čym ja. Posli dvoch liêt prožyvania v odnôm pokoji z Gienikom i Šurykom u akademiku na Żwirki i Wigury ja poselivsie z dvoma krêpko vypivajuščymi typami z jurydyčnoho fakultetu. Siêty neprodumany krok dodav mniê novych problemuv i perežyvaniuv. Ale z časom, skokom-bokom, zjaviłosie i sviêtło v tunelovi…

Jan Maksimjuk

(Na siêtum kunčajemo publikaciju „Kinomana” v „Czasopisi”; pošêrana i povna versija pryhoduv autora v socijalistyčnuj mołodosti vyjde v knižnum vydani v 2025 roci.)

Пакінуць адказ

Ваш адрас электроннай пошты не будзе апублікаваны.

Календарыюм

Гадоў таму

  • У лістападзе

    505 – 1519 г. Заканчэньне пабудовы Барысаглебскай царквы ў Навагарадку, помніка архітэктуры готыкі. 445 – 1579 г. Пераўтварэньне Віленскай Езуіцкай Акадэміі ў Віленскі Унівэрсытэт – першы унівэрсытэт ва ўсходняй Эўропе. 405 – 1619 г. Надрукаваньне „Грамматики словенския правильная синтагма” Мялеція Сматрыцкага. 325 …ЧЫТАЦЬ ДАЛЕЙ / CZYTAJ DALEJ

Календарыюм / Kalendarium

Сёньня

  • (282) – 6.11.1742 г. нар. Фабіян Саковіч (пам. каля 1787 г.), паэт, перакладчык, пэдагог.
  • (224) – 6.11.1800 г. у маёнтку Аборак каля Маладэчна нар. Леанард Ходзька, выдавец, гісторык, публіцыст, бібліёграф. Вучыўся ў Віленскім унівэрсытэце (1816-1817), быў членам таварыства філярэтаў. У1819-1822  гг. быў сакратаром Міхала Клеафаса Агінскага ў Залесьсі, у 1822 г. эміграваў за мяжу, з 1826 г. жыў у Парыжы. Напісаў м. інш.: паэму „Залесьсе” (1821), біяграфію А. Т. Б. Касьцюшкі (1837),  выдаў м. інш.: зборнікі твораў Адама
  • (162) – 6.11.1862 г. у фальварку Якушоўка памёр Віктар Каліноўскі (нар. 21.04.1833 г. у Мастаўлянах, пахаваны на старых могілках у Сьвіслачы), брат Кастуся. Быў членам Віленскай археаграфічнай камісіі і адным з пачынальнікаў рэвалюцыйнага руху.
  • (141) – 6.(18.)11.1883 г. у вёсцы Мікалаеўшчына каля Стаўбцоў нар. Язэп Лёсік (памёр у савецкай турме ў 1940 г.) – грамадзка–палітычны дзеяч, мовазнаўца, пісьменьнік, пэдагог. Вучыўся ў Маладзечанскай Настаўніцкай Сэмінарыі. З 1917 г. у Беларускай Сацыялістычнай Грамадзе, удзельнічаў у абвяшчэньні БНР у 1918 г., рэдагаваў газэты „Вольная Беларусь” (1917-1918), „Беларусь” (1920). У 20-ыя гады выкладаў беларускую мову ў Менску – у БДУ, у Пэдагагічным Тэхнікуме. Быў членам Інбелкульта і АН Беларусі. Напісаў м. ін.: „Практычную граматыку беларускае мовы” (1921), „Беларуская мова. Пачатковая граматыка”, „Беларуская мова. Правапіс” (1924), „Сінтаксіс беларускае мовы” (1925), „Граматыка беларускае мовы. Фанэтыка” (1926), „Граматыка беларускае мовы. Марфалогія” (1927). У 1930 г. пазбаўлены быў званьня акадэміка, арыштаваны і сасланы. У 1938 г. арыштаваны паўторна. Памёр 1.04.1940 г. у турме ў Саратаве.
  • (140) – 6.11.1884 г. у в. Мікалаеўшчына каля Стаўпцоў нар. Язэп Лёсік (пам. 1.04.1940 г. у Саратаве), выдатны грамадзкі й палітычны дзеяч, мовазнавец, пісьменьнік, пэдагог. У 1911 г. за незалежніцкую дзейнасьць сасланы ў Сібір. Падтрымліваў сувязь з „Нашай Нівай”, са ссылкі вярнуўся ў палове 1917 г.,
  • (137) – 6.11.1887 г. у фальварку Запольле, Слуцкага павету нар. Радаслаў Астроўскі, грамадзкі дзеяч, настаўнік. У 1924-1936 гг. быў дырэктарам Віленскай Беларускай Гімназіі, з 1928 г. па 1936 г. прапагандаваў ідэі супрацоўніцтва з санацыяй. У сьнежні 1943 г. стаў прэзыдэнтам Беларускай Цэнтральнай Рады. З 1956 г. жыў у ЗША. Быў галоўным ідэолёгам „бэцээраўскай” плыні беларускай палітычнай эміграцыі. Памёр 17.10.1976 г. у Бэнтан-Харбар, пахаваны на могілках сьв. Еўфрасіньні ў Саўт-Рывэры.
  • (112) – 6.11.1912 г. у фальварку Мачульня, Наваградзкага павету  нар. Віктар Войтанка, грамадзкі дзеяч, сьвятар, лекар. Выпускнік мэдычнага факультэту Віленскага Унівэрсытэту, член Беларускага Студэнцкага Саюзу. У час нямецкай акупацыі быў бурмістрам Баранавічаў, заснавальнікам мэдычнай школы ў Баранавічах. Пасьля вайны жыў у ЗША. У 1969 г. стаў (пасьля сьмерці бацькі) сьвятаром Беларускай Аўтакефальнай Праваслаўнай Царквы, быў актыўным грамадзкім дзеячам. Памёр 25.04.1972 г.
  • (84) – 6.11.1940 г. памёр у Вільні Лявон Вітан-Дубейкаўскі, архітэктар, грамадзкі дзеяч (нар. 7.07.1869 г у в. Дубейкава Мсьціслаўскага павету). Пахаваны на могілках Росы, на Літаратурнай горцы.
  • (44) – 6.11.1980 г. памёр у Нью Ёрку Станіслаў Станкевіч (нар. 23.02.1907 г. у Арлянятах на Ашмяншчыне), нацыянальны дзеяч, журналіст, гісторык, літаратуразнавец.

Новы нумар / Novy numer

Папярэднія нумары

Усе правы абаронены; 2024 Czasopis